Чернівці – «маленький Відень». Чому Україна варта Вашої уваги

03-03-2020 16:05
|
Чернівці – «маленький Відень». Чому Україна варта Вашої уваги

Столиця Буковини – місто Чернівці – розташоване на мальовничих берегах р. Прут. Звичайно, за 3 дні просто фізично неможливо детально ознайомитися з більшістю його пам’яток. Та все ж, центральний сектор міста – з його відомою ратушею, ансамблем театральної площі з пам’ятником О. Кобилянській, будівлею поштамту, що прикрашена фігурами з грецької міфології, чисельними храмами різних конфесій, і, нарешті, комплексом Чернівецького національного університету (колишня резиденція буковинських митрополитів) – справляє незабутнє враження. Блукати брукованими вулицями, що зберегли невимовні «аромати» та «образи» агломерації аж XVIII – початку XX ст., – багато чого варте в наш прагматичний час.

Университет им. Ю. Федьковича

Історія міста

Чернівці – найкраще місто на землі – так вважають самі чернівчани, і варто зазначити, що недарма. Цікава його історія: м. Чернівці за документами ще з дохристиянського періоду було одним з 24 основних міст, що входили до складу Волохської держави (більше 2 тисяч років тому).

Скульптура Колыбель мира

У XII ст. на правому березі Прута з’явилось невеличке торгове поселення, а в другій половині  XIV ст. на горі Цецино виросла кам’яна фортеця – для захисту від набігів татаро-монгольських орд та турецьких яничар. Через Буковину з давніх часів по лівому берегу річки Прут простягнувся торговий шлях, який зберігся в історії під назвою Берладський гостинець. Він вів із стародавнього Галича через Берладь (Румунія) до Візантії. Для його охорони було побудовано п’ять сторожових фортець, одна з яких – фортеця Чернь (Ленківці).

Ще одна згадка про місто – грамота воєводи Молдавії Стефана Великого (роки правління 1393–1399) – датується 1395 роком.

Письмові згадки про місто були знайдені в рукописах за 1848 р. молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям – тепер щороку дата 8 жовтня святкується як офіційний День міста.

Бульвар в Черновцах

За час свого існування Чернівці були декілька разів зруйновані, перебували під гнітом Османської імперії, в 1774–1918 рр. входили до складу Австро-Угорської держави, а у період з 1918 до 1940 р. – Румунії. Та час розбудови і піднесення міста пов’язують з періодом австрійського правління. Від цих часів на центральній площі міста збереглась низка споруд, серед яких ратуша, побудована в 1848 р.; її триповерхова будівля прикрашена шістьома колонами та рядом годинників, справляє неабияке враження. Привертає до себе увагу розташована праворуч від Ратуші будівля Художнього музею (в котрому зберігається колекція творів буковинських майстрів XIV–XXI століть – кілька десятків тисяч одиниць, часто унікальних), збудована в 1900 р. у модному тоді стилі «модерн». Віденський архітектор Хуберт Геснер розмістив на карнизах даху скульптури Деметри й Афродіти; фасад будівлі прикрашений мозаїчним панно (в техніці фрескової майоліки) з 12 фігурами – Буковину втілює бог Гермес.

Традиції та культура

Духовна культура мешканців міста була високою. Це й визначило за невеликий історичний відтинок часу його статус – статус цивілізованого європейського міста зі своїми традиціями та способом життя.

Турецкая площадь

Взагалі, голова краю давав міській мерії великі права, але, водночас, накладав серйозні обов’язки. Так, наприклад, міська управа повинна була стежити за тим, щоб на хрестинах, весіллях і похоронах не допускалися будь-які надмірності.

Цим місто було сильне: закон виконувався неухильно. Міський уряд контролював роботу питних закладів, знаходили жебраків і піклувалися про них, допомагали будувати і упорядковувати місто.

Була видана інструкція про організацію балів, де детально описувалось, як люди повинні поводитися на таких заходах і у що мають бути одягнені.

Центральною точкою архітектурного ансамблю Театральної площі є будівля Чернівецького театру. Збудований в 1905 р. за проектом Г. Гельмера та Ф. Фельнера, він вирізняється змішаним архітектурним стилем – з переважанням рис бароко. Перед будівлею театру – виразна скульптура О. Кобилянської (заради правди: з 1907 по 1922 рр. перед театром знаходилась витончена скульптура Ф. Шиллера, яка була зроблена з білосніжного каррарського мармуру).

Архітектура

Дома-близнецы

А скільки ж в місті на Пруті величних храмів різних конфесій! За цим «показником» Чернівці можуть посперечатись з багатьма крупними містами Європи. Було цікаво дізнатися, що величавий ансамбль Свято-Духівського кафедрального собору (розміри його вражають: довжина – 56 м, ширина – 30 м, а висота – 46 м!), фасад якого прикрашений чотирма корінфськими колонами, був закладений ще в 1844 р., а в основу його будівництва було покладено один із проектів Петербурзького Ісакіївського собору. В 1862 р. в Калуші виготовили дзвони і встановили у дзвіницях собору, який було освячено в 1864 р. владикою Євгеном Гакманом (його скульптура встановлена на вході в собор). Приємно дивує композиційна продуманість численних площ і скверів міста, чистота й доглянутість парків (ім. Шевченка, ім. Шиллера, ім. Федьковича, дендрологічного парку «Чернівецький») та Ботанічного саду. Неможливо не згадати затишну вулицю (а вірніше, бульвар) Ольги Кобилянської, екстер’єр котрої по-різному виглядає за різного освітлення, та особливо він виразний з наближенням сутінок, коли накрапує легкий дощ і спалахують перші ліхтарі. Виникає невимовне відчуття, що ви десь в невеличкому європейському місті, і воно вам не чуже, а добре й давно знайоме.

Театр им. о. Кобылянской

Завершення прогулянки

Багато чого можна розповісти про Чернівці – «маленький Відень», як їх колись називали. Мені ж хочеться закінчити свою розповідь словами авторів путівника «Запрошуємо на екскурсії Чернівцями», 2008 р.: «До наших днів незримо присутній феномен Чернівецької поліетнічності, толерантності, віротерпимості та багатомовності. Тут приємно поблукати старими кварталами, задерши голову догори і дивуючись величі людського генія, уявити собі життя, що вирувало століття тому та людей, які мешкали в цих будинках, насолодитись філіжанкою кави в одній із затишних кав’ярень міста…, та послухати опівдні трубача в народному одязі, який щодня виграє з балкону ратуші незабутню мелодію В. Сабодаша «а на тому боці, там живе Марічка…».

Відгуки і коментарі